Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Роберт Конквест: ввічливий "кошмар" Сталіна
Яким автора знакової праці про Голодомор "Жнива скорботи" пам'ятає перша голова Української служби ВВС Елізабет Елліот-Робсон.
Без належної оцінки Голодомору 1932-1933 рр. в Україні - цієї найбільш цинічної форми політичного терору в історичному, соціологічному, правовому і політичному аспектах, неможливо сьогодні уявити історію Європи ХХ ст., збагнути саму суть тоталітаризму. Слід з повною підставою говорити про глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.
Разом з тим, слід чітко усвідомлювати, що активність України в контексті забезпечення міжнародного визнання Голодомору 1932-33 рр. геноцидом українського народу не спрямована проти жодної нині існуючої держави. Це, зокрема, означає, що відповідна резолюція, прийнята в рамках будь-якої міжнародної організації, не передбачатиме жодних фінансових наслідків.
«Не знаю, як це зробити, я звертаюся до вас із проханням вписати прізвище моєї матері до Книги пам’яті жертв Голодомору. Палажка Кіндратіївна Склярук померла від голоду навесні 1933 року. Мені тоді йшов 10-й рік. Я разом з нею та батьком Сергієм Григоровичем жили в селі Свинарка Бабанського району Київської області (нині село Свинарка Уманського району Черкаської області).
Росія, хоч і приєдналася до Спільної заяви, чинила значний опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання голодоморів. Зокрема, МЗС РФ у письмовій формі виклало свою позицію щодо відповідного положення виступу Міністра закордонних справ на 59-й сесії ГА, де російська сторона наголосила, що вважає питання закритим після схвалення Спільної заяви на 58-й сесії Генасамблеї і "подальше обговорення цієї теми в ООН є контрпродуктивним". У МЗС РФ однозначно негативно сприйнято й ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду.